Методичний наставник - актуальний, затребуваний, дієвий в практиці викладача - з огляду на сучасні виклики та ризики педагогічної діяльності.
1.
Педагогічна імпровізація (від лат. ітрrovisus - несподіваний, раптовий) - діяльність
педагога, що здійснюється в процесі педагогічного спілкування без довгого попереднього
осмислення, обдумування. її метою є швидке і гнучке реагування на конкретну
непередбачувану педагогічну ситуацію, її швидкий і ефективний
розв'язок.
Готовність учителя до педагогічної імпровізації
визначається такими його якостями, як:
·
- знання навчального предмета і методики його викладання, вміння їх
використовувати;
·
- здатність розподіляти й концентрувати увагу;
·
- розвинена уява та інтуїція;
·
- творче самопочуття (стан натхнення);
·
- вміння спілкуватися;
·
- володіння мовленням і собою;
·
- вміння перевтілення, миттєвого адекватного аналізу ситуації; – здатність
миттєво приймати рішення, одразу й публічно реалізувати його;
·
- здатність переходити від експромту до запланованого.
Педагогічне
передбачення
У творчому конструюванні педагогом
майбутнього своїх вихованців необхідно чітко його передбачати. Процес
педагогічного передбачення знайшов своє відображення у працях багатьох
педагогів. Зокрема, А.С. Макаренко говорив про систему перспективних ліній, В.О.
Сухомлинский – про піднесення людини, Л.В. Занков й В.Ф. Шаталов – про важку
мету, Ш.О. Амонашвілі
·
- про
випереджуючі ігри, С.Н. Лисенкова – про випереджуюче навчання. На їх думку,
значення педагогічного передбачення є досить важливим. Воно відіграє такі функції,
як:
·
- спонукання
– заради чого діяти (мрія);
·
- пізнання –
наукове передбачення, гіпотеза;
·
- управління
– планування, контроль, корекція.
Передбачення і окремі його складові
становлять серцевину
творчої діяльності, спосіб випереджувального
відображення й наступного перетворення людиною дійсності. Передбачення, за В.І.
Загвязинським, складається з окремих дій, поширених на більш чи менш тривалі
періоди майбутнього: мікропрогнози протягом дня, передбачення завтрашнього,
постановка діагнозів та відповідних педагогічних задач, передбачення
результатів дій своїх та учнів, планування ситуацій, постановка цілей уроку.
Вчителі здійснюють передбачення на
різних рівнях його обґрунтування. Емпірично-інтуїтивний рівень
відзначається опорою на безпосередній досвід. Дослідно-логічний спирається на
аналіз й осмислення досвіду, виділення типових ситуацій як еталонів. Науковий
рівень передбачає синтез наукових знань і досвіду, є найбільш точним і дієвим,
спостерігається у майстрів. Для його здійснення вчителю необхідно оволодіти
педагогічними законами, ідеями, принципами; сучасними методами навчання,
технічними засобами, навичками аналізу педагогічних ситуацій і вміннями
педагогічного спілкування.
Педагог працює в умовах неповної,
неточної інформації, обмеженості в часі, багатоманітності варіантів рішення.
Тому значну роль у всіх складових передбачення відіграє інтуїція, поєднана з
логічним обгрунтуванням.
У процесі педагогічного передбачення
вчитель враховує комплекс умов, а саме: зміст навчального матеріалу та його особливості
(новизна, складність, тип); навчальні можливості школярів; свої можливості,
схильності, вподобання; часові обмеження.
Складові передбачення різноманітні,
серед них вирізняються цілеутворення, прогнозування, проектування.
У результаті цілеутворення
виникає мета (ціль) – змодельований результат ще не здійсненої
діяльності, представлений у психіці найчастіше образом, уявною моделлю
майбутнього результату, а іноді кількісними та якісними його характеристиками,
системою понять чи знаків. Мета формується на основі двохпланового відображення
дійсності людиною. У внутрішньому плані – це відображення потреб суб'єкта, а у
зовнішньому – реальних можливостей об'єктивного світу. Людина діє за внутрішнім
планом, порівнюючи між собою виконану дію із запланованою на основі механізму
"акцептора дії" (за теорією Бернштейна). Сам по собі образ
майбутнього – не мета, а стає нею, якщо набуває спонукальної сили. Значну роль
при цьому відіграють уява, мрія.
Прогнозування – елемент передбачення, процес
отримання випереджувальної інформації про об'єкт, що спирається на науково
обгрунтовані дані та методи і втілюється у прогнозі. Прогнозування буває
нормативним, – якщо майбутній стан об'єкта є однозначно заданим (коли
температура менше нуля, то вода замерзає), або пошуковим, що становить спробу
визначити майбутній стан об'єкта, виходячи з логіки його розвитку (яким буде
клімат через 10 років).
В останньому випадку прогноз дається
як передрікання – у формі суджень і оцінок.
Методи прогнозування: моделювання, висування
гіпотез, розумовий експеримент, екстраполяція, експертні оцінки.
Моделювання – створення уявних аналогів,
що дозволяють отримувати нову інформацію про можливі варіанти здійснення
програм і проектів.
Моделювання у професії педагога має
такі етапи:
·
- побудова
інформаційної моделі навчального матеріалу у вигляді логічної схеми, опорних
сигналів, чіткого плану вивчення теми;
·
-
інформаційна модель трансформується у модель діяльності – операційну модель.
Вона спрямована на подолання проблем учнів, що можуть виникнути при засвоєнні
матеріалу (прогалини у знаннях, особливості мислення, пам'яті та інших
пізнавальних процесів та мотивів учнів).
Розумовий експеримент полягає у розгляді й оцінці
різних варіантів та у виборі оптимального.
Вчитель подумки експериментує:
передбачає можливі помилки та їх усунення, неефективні дії свої та учнів,
підбирає оптимальні засоби. Приблизна схема міркувань вчителя: якщо діти
отримають таке-то завдання, то сприймуть його так-то, виникнуть утруднення
такі-то, якщо внести певні корективи, то процес
зміниться так-то.
Екстраполяція – це поширення
певних закономірностей, виявлених у певній ситуації на певному матеріалі, на
інші ситуації. При цьому використовується аналогія.
У
педагогічній діяльності творчість є стрімким, динамічним, яскраво емоційним,
оригінальним і водночас суперечливим і складним процесом. Педагог разом з учнями прагне до
пізнання істини шляхом удосконалення нагромаджених у попередній діяльності
знань і вмінь. Значна роль при цьому належить педагогічній імпровізації як
невід’ємній частині діяльності педагога, яка виступає одним із засобів
«пожвавлення» творчого процесу, оригінальною формою доведення його результатів
до досконалості. Педагогічна імпровізація надає привабливого забарвлення
педагогічній діяльності, сприяє ефективному втіленню задуму вчителя, допомагає
орієнтуватися в найнесподіваніших педагогічних ситуаціях, миттєво знаходити з
них вдалий вихід, спрямовувати їх на служіння навчанню, вихованню й розвитку,
загострювати увагу вихованців, їхній інтерес до навчання. Педагогічна
імпровізація є об’єктивною складовою навчально-виховного процесу, яка виступає
засобом інтуїтивного пошуку оперативного розв’язання суперечностей між його
стереотипними та несподіваними елементами в безпосередньому спілкуванні
вчителя й учнів.
Сайт «Навчальні матеріали онлайн»
2. Чотири
Закони імпровізації для вчителів
Автор тексту: Катерина Кисельова
Імпровізація, за визначенням Cambridge Dictionary, це непідготовлений виступ
актора, музиканта чи будь-кого іншого.
Умілий імпровізатор мислить спонтанно і не боїться несподіванок. Ведучий, актор та імпров-тренер Сергій
Величанський розповідає, як закони імпровізації допоможуть вчителю уникнути
конфлікту на уроці
Закон «Так, і…»
Імпровізація — це
адекватна реакція на неочікувані обставини. Для вчителя кожен урок — це вправа на імпровізацію. Уявімо
ситуацію: вчитель підготував план уроку, захоплено пояснює матеріал біля дошки.
Раптом підводиться учень і каже, що
йому нецікаво. Можна спробувати придушити цей бунт — виставити учня за
двері, приміром. Можливо, саме на таку реакцію той і очікував. Імпровізація пропонує обіграти ситуацію
собі на користь.
«Так, і…» означає усвідомити, що факт відбувся. Учень уже сказав
провокативну фразу, він збунтувався. «Так» не означає погодитися з ним, а лише
визнати, що це вже сталося. «і» — означає перехопити ініціативу і розвинути
ситуацію за нових обставин: «Тобі нецікаво — ти маєш на це право. Спробуй
пояснити, чому саме тобі стало нудно? Як би ти пояснив цю тему своїм друзям,
щоб було цікаво?» Закон «Так, і…» дає можливість перевести потенційний конфлікт
у конструктивну дискусію, яка буде цікава всьому класу.
Закон «Не блокувати»
Блокування —
неприйняття, заперечення ситуації. Блокування завжди руйнує імпровізаційну гру.
Адже в імпровізації важлива не сама несподіванка, а наша реакція на неї.
Наприклад, є вправа: я даю учаснику завдання протягом хвилини розповісти
історію про кардан. Перша реакція мозку — паніка: я не знаю, що таке кардан.
Блокувати — просто
відмовитися від завдання. Мозок, натренований імпров-іграми, не панікує, а
знає, що цілу хвилину можна красиво говорити про те, що я не знаю, що таке
кардан. Найгірше на сцені — це показати свій ступор. Так само вчитель часто
боїться несподіваного, провокативного запитання.
Блокуванням ми завжди прикриваємо свої комплекси. А імпровізація вчить бути
собою і визнавати, що ти чогось не знаєш, але при цьому не втрачати обличчя.
Зрештою, можна вигадати історію, як я познайомився з дівчиною в бібліотеці, де
читав про кардан.
Закон «Не критикувати»
Учасники імпровізації не
критикують одне одного. Завдяки цьому правилу в імпров-грі досягається
атмосфера доброзичливості, довіри й безпеки. Цього, напевне, прагне кожен
викладач. Якщо сприймати урок як імпровізацію, то вчитель не має права
критикувати дитину, і навпаки. Працюючи з підлітками, зрозумів, що в кожного з
них треба завоювати право бути почутим. Дитина вміло вибудовує стіну навколо себе,
і лише перед тим, кому довіряє, відчинить двері. Якщо буду критикувати, стіна
буде непробивною
Імпровізація вчить будь-який пас партнера сприймати як нову умову. Ось
прозвучала фраза, що може перерости в конфлікт. Мені треба прийняти цю нову
реальність і діяти, враховуючи цей факт. Критикувати і сердитись у цьому разі —
безглуздо, бо це не змінить ситуації. Натомість, слід пам’ятати: один учасник
імпровізації робить усе, щоб інший був на висоті.
Якщо критикувати, то за законом «сендвіча»
Критика дуже потужна в
руйнуванні внутрішнього світу. Так, вона важлива і потрібна, але щоб дитина
сприйняла критику конструктивно, її треба красиво «запакувати». Наприклад,
учитель аналізує з учнем контрольну роботу і має вказати на помилки. За законом
«сендвіча», спершу слід озвучити справедливий позитивний момент або перевагу
роботи, потім вказати на слабку частину, а тоді знову заслужено похвалити цю
роботу.
Соціологи кажуть, що для емоційного здоров’я підлітку на одне критичне
зауваження потрібно 9 компліментів. Фокус у тім, що потрібен особистий підхід. Адже просто загальна фраза на
кшталт «робота хороша» не спрацює. Дитина сприйме критику як особисту образу,
закриється і наступного разу зробить ті самі помилки. А якщо знайти в роботі
справді унікальні риси і зробити щирий комплімент, тоді й помилки виглядатимуть
справедливо та об’єктивно. Щирі компліменти поруч із критикою — це як надувні нарукавники для дитини,
що стрибає в глибокий басейн. Позитив зміцнить її самооцінку і дасть ресурс
працювати над помилками. Закон «сендвіча» допомагає тримати канал довіри з
людиною відкритим і не допускати конфліктних ситуацій.
6 вправ на імпровізацію в класі
Імпров-вправи — короткі
спонтанні етюди — звична розминка професійних акторів перед тим, як вийти грати
виставу. Засновницею імпровізаційних
ігор вважають американську актрису та викладачку Віолу Сполін. Її праця
«Імпровізація для театру», що вийшла друком у Сполучених Штатах у 1963 році,
спричинила справжню сенсацію і розійшлася накладом понад 100 тис. примірників.
А 1986 року Віола Сполін видала посібник «Театральні ігри у класі» для занять імпров-вправами в загальноосвітніх школах. Прокачати навички
імпровізації можна за допомогою кількох простих і веселих ігор тривалістю до 3
хвилин. Подаємо вправи :
«Дзеркало»Учасники стоять парами один навпроти одного, завдання — максимально точно
повторювати всі рухи напарника, ніби один є дзеркалом для іншого. Вчитель
спостерігає за грою, дає безоціночні коментарі, наприклад: «Рухайтеся
синхронно», «Намагайтеся вгадати наступний рух партнера» тощо.
Тривалість
гри: 2–3 хвилини. «Частина
цілого»
Один учасник показує дію
жестами. Учні, які зрозуміли, що саме він робить, приєднуються до гри і
показують іншу дію, яка доповнює процес. Кожен учасник повторює свою дію і
жести, таким чином, усі вони працюють як одна команда і кожен намагається бути
частиною цілого. На завершення учасники можуть сказати, яку саме діяльність
вони показували.
Тривалість гри: 1-1,5 хвилини.
Приклади діяльності: садівники в парку/саду, музиканти оркестру, кухарі в ресторані,
спортсмени на тренуванні.
«Руш/Не руш»
Учасники стоять парами
або по три особи. За командою ведучого «Руш» вони починають розмову чи діалог,
говорять, жестикулюють. На команду «Не руш» мають завмерти. Ведучий змінює тривалість
раундів так, що учасники не знають, коли саме прозвучить команда.
Тривалість гри: 3 хвилини.
«По-одному-слову»
Двоє учасників по черзі
кажуть по одному слову так, щоб разом вони складали цілісну історію. Вибуває з
гри той, хто скаже більш ніж одне слово за раз або мовчатиме більше ніж
секунду. Вчитель слідкує за часом, щоб паузи були не довшими за секунду. Коли
один учасник вибув, на його місце стає інший, і гра починається знову.
Тривалість: поки всі учні не спробують свої сили у грі.
«Проспівай діалог»
Двоє учасників спонтанно
вигадують діалог, співаючи кожну репліку. Тему і обставини діалогу задають
глядачі, темп і мелодію проспівування фраз обирають самі учні.
Тривалість: 2,5 хвилини кожна пара.
«Суперечливий аргумент»
Двоє учасників одночасно
починають суперечку. Тему задають глядачі. Кожен учасник обстоює свою точку
зору і намагається переконати партнера в тому, що він має рацію. Завдання:
говорити одночасно, при цьому чути аргументи партнера, не повторюватись і не
робити пауз. Учитель модерує гру, може коригувати учасників фразами: «Говоріть
один з одним», «Дотримуйтеся своєї точки зору».
Тривалість: 2 хвилини.
Джерела педагогічної інформації :
Сайт для педагогічних працівників
«Психологічний супровід як засіб активізації пізнавальної діяльності.» Інститут психології ім.. Г,С, Костюка НАПН
України
3. Взаємодія інтуїтивних та імпровізаційних компонентів у професійній діяльності
педагога.
Педагогічна імпровізація
здійснюється в такій послідовності:
- Оперативний аналіз ситуації, вибір засобів впливу;
- Само вплив (імпровізація);
- Оцінна стадія, на якій осмислюються і переживаються результати
імпровізації і яка часто пов'язана з визначенням подальших завдань діяльності.
…Добротне проектування і планування
педагогічної діяльності - передумова успіху, але домагатися його доводиться
кожен раз заново. Без вигадки і натхнення, наполегливості та дерзання ніякий
проект не втілиться в живу справу. Здатність
педагога швидко і правильно оцінювати ситуацію, приймати рішення відразу, без
розгорнутого логічного міркування, на основі накопичених знань, досвіду та
інтуїції називають педагогічною
імпровізацією.
Імпровізаційний момент, миттєва
творчість, яка народжується безпосередньо під час спілкування зі школярами або
дорослими, є спосіб втілення задуманого, умова точності попадання в ціль,
"живинки" і невимушеності в спілкуванні. Це безпосередня, неспровокована,
природна, органічно притаманна викладанню або виховної роботі імпровізація.
Вона додає спілкуванню живий безпосередній характер.
Є й інший вид імпровізації. Він
пов'язаний з розбіжністю запланованого і реального. Хто з педагогів не
зустрічався із ситуацією, коли доводиться на ходу змінювати намічений план дій
в залежності від ситуації, змісту отриманих відповідей, допущених помилок,
емоційного настрою класу і т. д.? Ось тоді і виручає імпровізація, швидке
рішення, експромт.
Імпровізація не виникає з нічого. Вдала
імпровізація можлива тільки на добре підготовленому гранті. Адже недарма
напівжартома кажуть, що найкраща імпровізація - це заздалегідь підготовлена
імпровізація. Досвід аналізу типових ситуацій, передбачення, заснованого на
знанні законів і тенденцій, на обґрунтованою гіпотезою, - основа вдалої імпровізації. "Творчість, - підкреслював В. О. Сухомлинський, - ні в якому разі
не означає, що педагогічний процес - щось незбагненне, підвладне тільки
натхнення і не піддається передбаченню. Як раз навпаки. Саме тонке
передбачення, вивчення залежностей багатьох факторів і закономірностей
педагогічного процесу дозволяють справжнього майстра миттєво змінити план"
.
Однак
процес формування готовності майбутніх учителів до реалізації педагогічної
імпровізації ще не став предметом спеціального наукового пошуку.
Актуальність
даного поняття посилюється рішенням протиріч, які об'єктивно існуючі в освітній
практиці, а саме:
•
між потребами суспільства в майбутніх учителів, готових до імпровізації,
здатних миттєво оцінювати педагогічну ситуацію і приймати рішення, і рівнем
розробки цього питання в педагогічній теорії;
•
між існуючою системою професійно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів і
недостатнім визначенням у ній проблеми формування вмінь педагогічної імпровізації;
•
між наявністю досвіду активного використання окремими майстрами педагогічної
справи елементів імпровізації у навчально-виховному процесі та відсутністю її
застосування в широкій шкільній практиці.
Джероло інформації
Сайт для педагогів - професіоналів.
4. « Будь-яка
"заготівля" уроку — лише його ескіз, що оживає тільки завдяки
педагогічній імпровізації » А.С.
Макаренко.
Імпровізація . Педагогічний
експеримент. Розвиток майстерності Імпровізація. Це одна з характеристик рівня
розвитку майстерності. Імпровізація і педагогічний експромт лежать в основі
педагогічної творчості, в її природі. Це свого часу підкреслював А. С. Макаренко,
говорячи, що негайний аналіз і негайна дія — обов'язкова умова успішної
діяльності вчителя. Будь-яка "заготівля" уроку — лише його ескіз, що
оживає тільки завдяки педагогічній імпровізації. Тривала творча підготовка
до уроку зовсім не суперечить педагогічній імпровізації, а, навпаки, передбачає
її. Більше того, вона неможлива без докладної та серйозної підготовки до роботи
і зумовлена нею. Щоб уміти імпровізувати, треба управляти своїм психологічним
станом, володіти мистецтвом вільного спілкування, оскільки педагогічна
імпровізація — внутрішньо очікуваний, але зовні несподіваний для вчителя
момент, коли найяскравіше виявляється педагогічне "Я". Імпровізацію
зумовлюють: несподіване становище в класі; раптова ідея, що найповніше
відповідає змісту уроку; спонтанна ситуація-спогад; випадкове виявлення
залежностей у логіці матеріалу, які не були взяті до уваги; самоконтроль у
процесі уроку. Успіх імпровізації визначають такі найістотніші умови, як добре
знання предмета і вільне володіння матеріалом; добре знання колективу учнів,
уміння вільно триматися перед аудиторією; навички вільного спілкування; високий
рівень психолого-педагогічної підготовки, методичної підготовки; добре
розвинена педагогічна фантазія; висока загальна культура, вміння створювати
передбачувані педагогічні ситуації та діяти в них. Отже, імпровізація в практиці вчителя — явище досить часте. її
можуть зумовити настрій учнів, поведінка окремих із них, конфліктні ситуації,
асоціації тощо.
Види імпровізацій.
Крім педагогічної імпровізації, безпосередньо в класі існує ще один її вид, що
стосується періоду підготовки уроку. Буває так, що підготовка вчителя до
уроку складається незвичайно. Іноді вчитель відразу, дуже швидко, без
докладного обдумування переходить від задуму до його втілення, не деталізуючи
уроку. Саме педагогічна творчість у ці хвилини перебуває біля свого джерела,
коли ідея, що з'являється, ще недостатньо оформилася.
Найпоширеніша в педагогічній практиці
імпровізація, в основі якої лежить вплив на учнів. Цей варіант можна було б назвати імпровізацією "іззовні",
коли джерелом стають фактори, що коригували недисциплінованість.
Існує інший варіант — імпровізація "зсередини", коли
вчитель знаходить раптом у самому собі матеріал для її здійснення (несподівана
асоціація на уроці, спогад, аналогія тощо).
Імпровізацію може породжувати і сама
логіка викладу навчального матеріалу, яку вчитель не помітив раніше. Для такої
імпровізації необхідна активна участь мислення.
Ще один вид імпровізації пов'язаний із критикою вчителем власного уроку в
процесі самого уроку. Самокритика несподівана і зумовлює педагогічну
імпровізацію.
Творчий момент
залучає до роботи все мислення. Для
розв'язання складного завдання буває мало лише "близьких" знань, і
вчитель мобілізує потенційні ресурси свідомості, їх "огляд" здійснює
механізм інтуїції, коли він дістав установку на пошук.. Механізм інтуїції не
припиняє своєї справді невтомної діяльності навіть тоді, коли вчитель уже
"забув" про настанову на пошук, дану своєму мозку, і це призводить до
несподіваних рішень..
Немає коментарів:
Дописати коментар